Відображення Пристрасті

**Розділ 1: Магія в Дзеркалі**

Ігор стояв у старій антикварній крамниці, пил осідав на його широких плечах, коли його погляд зупинився на старовинному дзеркалі. Його рама була різьблена з темного дерева, прикрашена дивними символами, які здавалися живими під тьмяним світлом лампи. Він провів пальцями по холодному склу, і раптом поверхня затремтіла, ніби вода під вітром.

— Що за чортівня? — пробурмотів він, нахилившись ближче. Його відображення розпливлося, і замість нього з’явилася жінка. Її очі горіли золотим вогнем, а довге чорне волосся спадало на оголені плечі. Вона усміхнулася, і в цій усмішці було щось дике, хиже.

— Ти мене викликав, Ігоре, — її голос був низьким, оксамитовим, наче мед, що стікає по шкірі. — Я — Лада, хранителька цього дзеркала. І я знаю, чого ти прагнеш.

Ігор відступив на крок, його серце закалатало. — Звідки ти знаєш моє ім’я? І що ти взагалі несеш? Я просто зайшов подивитися на старі речі, а не на… на привидів чи що ти там є.

Вона засміялася, і цей сміх пронизав його наскрізь, викликаючи жар у грудях. — Я не привид, дурнику. Я — бажання. Твоє бажання. Скажи, коли востаннє ти відчував справжню пристрасть? Не ту, що згасає за п’ять хвилин, а ту, що спалює тебе зсередини?

Він насупився, але не міг відірвати погляду від її губ, що вигравали в усмішці. — Ти думаєш, що знаєш мене? Я не якийсь хлопчисько, якого можна обдурити солодкими словами.

— О, я не обдурюю, — Лада нахилилася ближче, її відображення ніби виринало з дзеркала, її подих — якщо це можливо — торкнувся його шкіри. — Я даю. Але ти маєш бути готовий узяти. Чи ти боїшся, Ігоре? Боїшся відчути, як твоє тіло палає від справжнього вогню?

Він відчув, як його горло пересохло, а внизу живота розлився жар. — Я не боюся нічого, — відрізав він, але голос зрадливо тремтів. — Що ти пропонуєш?

Її очі спалахнули, а усмішка стала ще ширшою. — Доторкнися до дзеркала. Дозволь мені показати тобі, що таке справжнє бажання. Але попереджаю: я не з тих, хто підкоряється. Якщо ти хочеш мене, тобі доведеться боротися за кожен дотик.

Ігор зітхнув, його рука повільно піднялася до скла. Він відчував, як його шкіра палає, як серце гупає в грудях. — Добре, Ладо. Покажи мені, що ти маєш.

Коли його пальці торкнулися дзеркала, світ навколо розплився. Він відчув, як її рука — справжня, тепла, сильна — схопила його зап’ястя і потягнула вперед. Її тіло притиснулося до нього, і він відчув її жар, її запах, що нагадував дикий ліс після дощу. Її губи були так близько, що він міг відчути їхній подих.

— Ти готовий, Ігоре? — прошепотіла вона, її голос був сповнений виклику. — Бо я не граю в ігри. Я беру все.

Його руки мимоволі обхопили її талію, і він відчув, як його тіло реагує, стаючи твердим від одного її дотику. — Тоді бери, — прогарчав він, його голос був хрипким від бажання. — Але не думай, що я віддамся легко.

Вона засміялася, її нігті вп’ялися в його спину, а тіло притиснулося ще сильніше, обіцяючи бурю пристрасті, від якої не втекти. Ігор знав, що це лише початок, але вже відчував, як його контроль тане, а бажання, дике і нестримне, бере верх.